Одним з основних напрямків роботи по психолого-психіатричному забезпеченню службової діяльності працівників органів внутрішніх справ (ОВС) є активна диспансеризація контингенту, прикріпленого до психіатричних лікувально-профілактичних закладів МВС шляхом проведення щорічних періодичних психіатричних оглядів з обов’язковим психологічним скринінговим діагностичним обстеженням. Низка відомчих документів, таких як Програма психопрофілактичної роботи з особовим складом органів та підрозділів внутрішніх справ України на 2013-2017 рр., Концепція розвитку і вдосконалення медико-психологічної реабілітації в системі МВС України та програма заходів з її реалізації та ін., вимагає постійного вдосконалення психодіагностичної роботи, своєчасного виявлення не тільки осіб, які страждають на розлади психіки та поведінки, але й працівників ОВС з нервово-психічною нестійкістю, схильністю до агресії та інших девіантних форм по-ведінки. Здійснення цієї роботи неможливо без розширення асортименту експериментально-психологічних методик, які могли б бути використані під час проведення масових щорічних психолого-психіатричних оглядів працівників ОВС у Центрах психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору ГУМВС (УМВС) областей.

Таким чином, метою даного дослідження був відбір додаткових експериментально-психологічних методик для проведення психологічного скринінг-діагностичного обстеження працівників ОВС. Відповідно до поставленої мети, в якості завдань дослідження виступала оцінка надійності, дискримінативності та валідності обраних експериментально-психологічних методик та формування висновків щодо можливості їх подальшого використання в системі ОВС України.

З урахуванням того, що скринінгове психологічне обстеження працівників ОВС під час проведення щорічних періодичних психіатричних оглядів здійснюється в умовах обмеження часу та необхідності винесення висновку безпосередньо після закінчення тестування, для апробації були відібрані непроективні психологічні методики, які добре зарекомендували себе за даними наукової літератури, та, крім того, характеризуються невеликим обсягом запитань (тверджень), простотою відповідей (в більшості – це діхотомічні шкали), а також не потребують великої кількості часу для їх опрацювання. Основними діагностичними цілями обраних психологічних тестів було виявлення різноманітних психологічних маркерів нервово-психічної нестійкості, як екзогенно-невротичної, так і конституціонально-особистісної етіології.

Методика «Агресивна поведінка» (Є. П. Ільїн, П. О. Ковальов) є струк-турованим психологічним інтерв’ю, націленим на виявлення схильності лю-дини до агресивних форм поведінки як у вербальному, так у фізичному її проявах [1]. Тест (АП) складається з 40 тверджень, яким співпадає діхотомічна шкала відповідей. Методика дозволяє дослідити психологічні особливості респондента за 4 шкалами: схильність до прямої вербальної агресії (ПВ), схильність до непрямої агресії (НВ), схильність до прямої фізичної агресії (ПФ), схильність до непрямої фізичної агресії (НФ), а також за інтегральним показником - рівнем нестриманості (РН).

Методика «Самооцінка тривожності, ригідності та екстравертованості» (Д. Моудслі), чи тест «ТРЕ», є структурованим психологічним інтерв’ю, націленим на експрес-діагностичне оцінювання трьох важливих характеристик індивіда: тривожності, ригідності та екстравертованості [2]. Тест (ТРЕ) скла-дається з 40 запитань, якім співпадає діхотомічна шкала відповідей. Кожній, зазначеній у назві методики, психологічній характеристиці співпадає відпо-відна шкала з структурно можливим результатом від 20 до 80 балів.

«IPC-Fragebogen», який в россійськовмовній науковій літературі часто позначається як «Опитувальник локусу контролю» (H. Levenson) є структурованим психологічним інтерв’ю, націленим на експрес-діагностику таких важливих харктеристик, як інтерналність та екстернальність [3]. Згідно до теоретичних постулатів, якими користувалися розробники методики, минулі досвіди індивіда та генералізовані очікування, накопичені в інших ситуаціях, призводять до набуття стійкої схильності до класифікації усіх подій навколишнього на грунті сприйнятих причин отримання підкріплення, тобто саме «локусу контролю». Ця особистісна якість певною мірою дає можливість прогнозувати реагування респондента в складних умовах. Тест «IPC-Fragebogen» складається з 24 тверджень з діхотомічною шкалою відповідей. Аналіз отриманих результатів здійснюється за трьома шкалами: інтернальності (І), екстернальності за рахунок випадку (С) та екстернальності за рахунок людей (Р).

Міссісіпська шкала ПТСР (N. M. Keane) є структурованим психологічним інтерв’ю, спрямованим на експрес-діагностику наявності та вираженості симптомів посттравматичного стресового розладу, що особливо важливо під час обстеження контингенту працівників ОВС, які приймали участь у бойових діях, у припиненні масових заворушень чи у інших екстремальних ситуаціях [4;5]. Опитувальник (МS PTSD) складається з 35 тверджень, кожне з яких респондент може оцінити за шкалою Лайкерта з 5 ступенями відповідності, а результати аналізуються за сумою показників двох шкал («пряма» та «зворотна»).

Статистична обробка отриманих результатів здійснювалась з використанням розрахунку коефіцієнтів α-Л. Кронбаха, половинного розщеплення Гуттмана, δ-Л. Фергюсона, діхотомічної кореляції φ, однофакторного дисперсійного аналізу з використанням класичної моделі Фішера, патріціонного кластерного аналізу та експлораторного факторного аналізу.

Група обстежених складалась з 348 працівників органів та підрозділів внутрішніх справ (Таблиця 1) у віці від 21 до 48 років, при чому 185 осіб (53,2%) були у віці до 30 років, а 163 особи (46,8%) – старіші за 30 років. Усі 100% респондентів були представниками чоловічого гендеру, які по службі характеризувалися позитивно, за психіатричною допомогою ніколи не зверталися, інформації про епізоди відхилень від загальноприйнятих форм поведінки не надходило, за результатами психіатричного огляду будь-яких розладів психіки та поведінки діагностовано не було.

Стаж служби респондентів у ОВС становив від 1 до 27 років, при цьому 77 респондентів (22,1%) мали стаж служби менш, ніж 3 роки, 123 респонден-ти (35,4%) – від 3 до 10 років, а 148 респондентів (42,5%) – більш, ніж 10 років.

Обстежувана вибірка працівників ОВС була складена методом випадкового вибору та складалася з представників практично усіх основних поліцейських професій, які були згруповані за напрямками службової діяльності: працівники спецпідрозділів («Грифон» та ін.) – 68 осіб (19,54%), працівники патрульної служби поліції – 120 осіб (34,48%), оперуповноважені та їх помічники (Управління карного розшуку, Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, тощо) – 76 осіб (21,84%), дільничні інспектори – 31 особа (9,91%) та працівники, які працюють на неоперативних посадах (слідчі, працівники кадрового апарату, експерти-криміналісти, тощо) – 53 особи (15,23%).

Кількість офіцерів складала 183 особи (52,6%), а кількість сержантів та прапорщиків – 165 осіб (47,4%). 221 респондент (63,5%) мав вищу освіту, а 127 (36,5%) – середню або середню-спеціальну. Більшість респондентів знаходились у шлюбі чи були неодружені (189 осіб (54,3%) та 143 особи (41,1%) відповідно), і лише 16 осіб (4,6%) були розлучені. Практично порівну вибірка розділялася на респондентів, які мали на вихованні дітей та їх не мали (165 осіб (47,4%) та 183 особи (52,6%) відповідно).

Таким чином, за своїм обсягом та соціологічними характеристиками дослідницька група є репрезентативною по відношенню до загального контингенту працівників ОВС та може бути використана для проведення апробації психодіагностичних методик і формування висновків про їх надійність, дискримінативність та валідність в межах цього специфічного контингенту.

Таким чином, хоча факторизація, яка була проведена з використанням результатів емпіричного дослідження і не підтвердила конструктивну валідність методики «Опитувальник локусу контролю» для контингенту працівників ОВС, отримані результати не протирічать загальному теоретичному базису, на якому був заснований опитувальник – виділений нами 1 фактор включав в себе пункти двох шкал, які оцінювали одну й ту ж психологічну характеристику – екстернальність (тільки в різних її проявах), не включаючи в себе жодного пункту шкали, яка оцінювала протилежну психологічну характеристику – інтернальність.

В результаті проведеного експлораторного факторного аналізу показників окремих пунктів методики «Самооцінка тривожності, ригідності та екстравертованості» було виявлено, що у випадку виділення 3 факторів, які теоретично повинні були співпадати з діагностичними шкалами тесту, достатні факторні навантаження мають тільки 25 з 35 змінних методики, тобто у 29% отриманих змінних статистично значущі зв’язки з латентними факторами були відсутні (Таблиця 6). Крім того, будь-якого збігу структури змінних, що сформували виділені фактори зі структурою діагностичних шкал методики не спостерігалося: 1 фактор містив 6 змінних, які входили до структури шкали Т та 6 змінних, які входили до шкали Е; 2 фактор – 2 змінних, які входили до шкали Р та по 1 змінній, які входили до шкал Т та Е; 3 фактор – 3 змінних, які входили до шкали Т та 1 змінну, яка входила до шкали Е. Таким чином, отримані результати свідчать про недостатню конструктивну валідність методики «Самооцінка тривожності, ригідності та екстравертованості».

Критеріальна валидність психодіагностичних методик досліджувалась шляхом розрахунку коефіцієнту діхотомічної кореляції φ. Статистична значущість коефіцієнту φ визначалася по таблицям розподілу χ2 з одним ступенем свободи. Для здійснення вказаного аналізу була проведена кластерізація показників психодіагностичних методик методом К-середніх, що дозволило виділити групи респондентів (р≤0,0001), які мали статистично значущі більш за середньогрупові (1 кластер) та менш за середньогрупові (2 кластер) показники за кожною окремою методикою. Кількість респондентів, які склали зазначені кластери колихалась від 71 до 230 осіб. Виключенням стала шкала ригідності методики «ТРЕ», кластерізація показників якої виявилася статистично неприйнятною (р=0,097).

В якості критеріальної групи були обрані особи, які склали 1 кластер за результатами методики MS PTSD. В основу такого вибору було покладено те, що дана методика за своєю структурою комплексно оцінює (прямо чи непрямо) і симптоми тривоги, і прояви емоційної ригідності, і схильність до агресивних проявів, і інші психологічні маркери, які свідчать про порушення психологічної адаптації. Крім того, як вже було вказане вище, ця методика вже проходила адаптацію на контингенті МВС Російської Федерації, до того ж її консистентність, дискримінативність та конструктивна валідність були повністю підтверджені протягом нашого дослідження.

В результаті проведеного розрахунку коефіцієнту φ було встановлено, що при досить високому рівні статистичної значущості отриманих результатів критеріальну валідність усіх психодіагностичних методик можливо вважати за достатню: для методики «Агресивна поведінка»: φ=0,242; р=6Е-06; для методики «Самооцінка тривожності, ригідності та екстравертованості»: φ=0,225; р=3Е-05; для методики «Опитувальник локусу контролю»: φ=0,354; р=4Е-11.

Таким чином, в результаті проведеного аналізу основних показників якісного оцінювання психометричних характеристик обраних експериментально-психологічних методик були отримані дані, які дають можливість стверджувати, що для використання в межах контингенту працівників ОВС надійність методики «Агресивна поведінка» є досить високою тільки відносно діагностики загального рівня нестриманості, але надійність та конструктивна валідність її окремих шкал недостатні. Приймаючи до уваги високий рівень дискримінативності та критеріальної валідності цього тесту, методика «Агресивна поведінка» може бути використана, але тільки як індикатор загального рівня нестриманості працівників ОВС, тоді як її використання з метою вивчення структури агресивної поведінки не може бути розцінене як доцільне.

Міссісіпська шкала ПТСР виявила високий рівень надійності, дискримі-нативності та валідності, що дає можливість рекомендувати її використання в процесі психодіагностичного обстеження працівників ОВС.

Рівень надійності та конструктивної валідності методики «Самооцінка тривожності, ригідності та екстравертованості» виявився низьким. Крім того, надійність «Опитувальника локус контролю» також виявилася недостатньою, а її конструктивна валідність обмежена виявленням переваги інтернальних-екстернальних властивостей, що хоча і не суперечить концепції Дж. Роттера, не співпадає повністю з характеристиками тесту, запропонованими його авторами. Все вищесказане вказує на неможливість використання цих тестів в процесі психологічного обстеження працівників ОВС.

Підводячи підсумок, слід звернути особливу увагу на ще один висновок, якій логічно витікає з усього вищесказаного. Існуюча практика впровадження в роботу відомчих психолого-психіатричних служб психодіагностичних методик, навіть тих, які добре зарекомендували себе протягом довготривалого використання в межах інших професійних контингентів, без проведення їх якісного оцінювання та аналізу результатів апробації при обстеженні пра-цівників ОВС слід вважати неприйнятною. Навпроти, використання будь-яких психодіагностичних інструментів відносно представників цього досить специфічного контингенту повинно відбуватися тільки після обгрунтованого доказу їх надійності та валідності з урахуванням гендерних, соціально-психологічних, а можливо і регіональних особливостей контингенту.

1. Emotsii i chuvstva.Ilyin EP.Saint Petersburg: Pyter, 2015.
2. Metodika samootsenki trevoznosti, rigidnosti I ekstravertirovanosti.Dermanova IB.Saint Petersburg: Pyter, 2016.
3. Zur Spezialitat von Kontrolluberzeugungen.Krampen G.Psychology. Schweizerische Zeitschrift fur Psychologie. 1986; 1(1-2):67-86.
4. Praktikum po psihologii posttravmaticheskogo stressa.Tarabina NV.Saint Petersburg: Pyter, 2001.
5. Post-Traumatic Stress Disorder with Operative Staff of Internal Affairs Bodies (Early Diagnostics and Psychoprofillaxis).Omelianovich VYThesis for Kandidat of Medicine degree on the speciality 14.01.16. - psychiatry: Kharkov, 2003.