Psychosomatic consequences of violence in war conditions: analysis of the relationship with the type of trauma and the level of stress

Abstract

Introduction.  The ongoing war and socio-economic instability in Ukraine have led to an increase in the incidence and severity of violence, accompanied by chronic stress. Survivors of violence often develop psychological disorders (depression, anxiety, post-traumatic stress) and various psychosomatic symptoms, yet there is a lack of interdisciplinary research on this issue in the Ukrainian context.

Aim. To examine the psychosomatic manifestations in adults who have experienced violence during wartime and analyze their relationship with the types of violence, level of life stress, and gender factors.

Materials and Methods. A cross-sectional survey of 200 respondents was conducted via an anonymous online questionnaire. An author-designed checklist identified exposure to five types of violence (physical, sexual, psychological, economic, and violence by caregivers/educators). Psychological and somatic symptoms were assessed with the SCL-90-R questionnaire, and the level of life stress was measured using the Holmes-Rahe Social Readjustment Rating Scale. Participants were divided into an experimental group (n=178, with ≥2 signs of violence) and a control group (n=22, ≤1 sign). Nonparametric group comparisons (Mann-Whitney U test) and Spearman’s correlation analysis were performed with a significance level of p<0.05.

Results. Psychological (emotional) violence was the most prevalent (88,5%). The average cumulative life stress score was 197 points, indicating a moderate stress level. The most frequent stressful events included changes in financial status, residence, and living conditions (each reported by 41.7%). According to the SCL-90-R, victims of violence showed a high level of psychological distress and psychosomatic complaints: their mean scores on primary symptom dimensions were substantially above normative values. The most common symptoms were headaches (66.7%), chronic fatigue and impaired concentration (62.5%), as well as muscle tension and chest pain. The violence-exposed group differed significantly from controls: for example, the average Holmes-Rahe stress score in victims was almost three times higher (212 vs 78; p<0.05), and their scores on 8 of 9 SCL-90-R scales were significantly elevated compared to individuals without traumatic experience (p<0.05). Correlation analysis confirmed that different types of violence have specific impacts on psychological symptoms. Notably, economic violence had the strongest association with somatization (ρ=0.37; p<0.05). Sexual violence correlated with a broad range of psychopathological symptoms (significant links with 10 of 12 SCL-90-R indices, especially hostility and anxiety (ρ≈0.26-0.32; p<0.05)). Physical violence also correlated with a broad range of psychopathological symptoms (significant links with 8 of 12 SCL-90-R indices, especially paranoid ideation, anxiety, and the total number of symptoms (ρ≈0.25-0.32; p<0.01). Psychological violence showed a positive correlation with hostility (ρ=0.31) and a weak inverse correlation with phobic anxiety (ρ=-0.15). Violence in the upbringing/education context had only weak associations, mainly with somatization and depression. Women in our sample were considerably more likely than men to have experienced sexual (25% vs 9%) and economic violence (50% vs 32%), whereas men more often reported physical (29% vs 16%) and caregiver-related violence (68% vs 53%). Although women generally constituted a larger proportion of victims, male victims exhibited more pronounced obsessive-compulsive (p=0.026), paranoid (p=0.014), and psychotic symptoms (p=0.028), as well as higher overall distress (GSI; p=0.046) than female victims.

Conclusions. This study demonstrates a systemic relationship between the experience of violence and individuals’ psychosomatic health. In the context of war, exposure to violence coupled with chronic environmental stress greatly increases the risk of psychological and somatic exhaustion in survivors. The most pronounced mental health consequences are observed in cases of sexual, physical, and psychological violence. Female and male victims exhibit different response profiles, which necessitates a gender-sensitive approach in psychological care. These findings can be applied to improve violence screening in clinical settings and to develop targeted rehabilitation strategies for affected individuals.

Актуальність

Російсько-українська війна та пов’язані з нею соціально-економічні потрясіння призвели до зростання рівня насильства в українському суспільстві. Насильство – надзвичайно поширене явище: за даними ВООЗ, кожна третя жінка у світі зазнає фізичного чи сексуального насильства протягом життя [4]. В умовах війни ризик стати жертвою будь-якої форми агресії лише посилюється, а хронічний стрес, викликаний воєнними діями, створює підґрунтя для тяжчих наслідків травматизації.

Пережите насильство негативно впливає як на психічне, так і на фізичне здоров’я людини. Крім розвитку посттравматичного стресового розладу, тривожних чи депресивних станів, жертви часто страждають на психосоматичні порушення – тілесні симптоми і захворювання, зумовлені психологічним стресом. До типових психосоматичних проявів насильства належать хронічні болі (головний біль, біль у спині), розлади сну та апетиту, гастроентерологічні та серцево-судинні проблеми, які не мають достатнього органічного пояснення. Емоційне (психологічне) насильство особливо підступне, оскільки не залишає видимих слідів, проте часто призводить до соматизації – появи фізичних симптомів внаслідок пережитого дистресу. Існують дані, що навіть без застосування фізичної сили психологічний тиск може викликати комплексний травматичний ефект та підвищувати рівень соматичних скарг у жертв.

Попри актуальність проблеми, в українській академічній літературі відсутні системні міждисциплінарні роботи, що поєднали б психологічний і медичний аспекти вивчення наслідків насильства. Наявні публікації переважно описують поширеність різних форм насильства або досліджують окремо психічні розлади у постраждалих, не простежуючи зв’язку із соматичними проявами. Питання психосоматичних реакцій на травму в умовах війни залишається недостатньо вивченим. Таким чином, існує нагальна потреба у комплексному аналізі взаємозв’язку між досвідом насильства, стресовими факторами війни та соматичним здоров’ям постраждалих осіб.

Мета дослідження

Визначити психосоматичні наслідки пережитого насильства в умовах війни та виявити особливості прояву цих наслідків залежно від виду насильства, рівня хронічного стресу і статі постраждалих.

Методи дослідження

Дослідження проводилося в період грудень 2024 – березень 2025 року. У ньому взяли участь 200 добровольців (136 жінок і 64 чоловіків) віком від 18 до 52 років (M=32,6). Учасників залучали шляхом поширення онлайн-анкети: первинно серед клієнтів центру нейрофізіології для дітей та дорослих «Development Clinic» (м. Київ) та їхніх знайомих, надалі за принципом «снігової кулі». Вибірка носила зручний характер і не є репрезентативною для всього населення, проте включала осіб з релевантним досвідом (батьків дітей з особливими потребами та інших людей, що зверталися по психологічну допомогу), що підвищує ймовірність виявлення цільових ефектів. Кожен респондент перед початком опитування надав електронну інформовану згоду; опитування було анонімним і конфіденційним, відповідало етичним вимогам (добровільність участі, можливість припинити заповнення у будь-який момент, захист персональних даних).

Інструменти. Анкета містила блок питань для збору соціально-демографічних даних (стать, вік, освіта, сімейний стан, наявність дітей тощо) та спеціально розроблений опитувальник для виявлення досвіду насильства. Цей опитувальник охоплював п’ять основних видів насильства: фізичне (пряме застосування сили – удари, штовхання, обмеження свободи, контроль фізичних потреб), сексуальне (примус до статевих актів або дотиків, сексуальні приниження, домагання), психологічне (вербальні образи, погрози, контроль, приниження та залякування, ізоляція від спілкування), економічне (фінансовий контроль, позбавлення коштів, заборона працювати чи навчатися) та насильство, пов’язане з вихованням/навчанням (жорстоке поводження з боку батьків, опікунів чи педагогів, булінг у закладі освіти). Для кожного типу наводився перелік можливих ситуацій; якщо респондент відзначав дві чи більше ситуацій з одного блоку, вважалося, що він зазнав відповідного виду насильства.

Для оцінки психічного стану використовувався Симптоматичний чек-лист SCL-90-R (Л.Дерогатіс, адаптований варіант опитувальника) – стандартизований інструмент, що складається з 90 тверджень, об’єднаних у 9 симптоматичних шкал: соматизація, нав’язливі стани (обсесивно-компульсивні симптоми), міжособистісна чутливість, депресія, тривожність, ворожість, фобічна тривожність, параноїдність та психотизм. Також розраховуються три загальні індекси дистресу: глобальний індекс тяжкості (Global Severity Index, GSI), індекс інтенсивності симптомів (Positive Symptom Distress Index, PSDI) та загальна кількість симптомів (Positive Symptom Total, PST). Для визначення рівня життєвого стресу застосовано шкалу стресостійкості та соціальної адаптації Холмса-Раге (Social Readjustment Rating Scale, SRRS). Ця методика оцінює сумарну «вагу» стресогенних життєвих подій за останній рік у балах; значення понад 300 балів вказує на високий ризик стрес-індукованих захворювань, 150-299 балів – помірний ризик, менше 150 – низький ризик. Крім того, враховувалися суб’єктивні скарги респондентів на стан здоров’я.

Процедура та статистичний аналіз. Після заповнення анкети респондентами було проведено формування груп для порівняння. Контрольну групу склали 22 особи (11% вибірки), які не мали суттєвого травматичного досвіду – вони не вказали більше ніж одну ознаку в жодному з п’яти блоків насильства. Експериментальна група об’єднала 178 осіб, що мали досвід насильства (два або більше епізодів хоча б за одним видом). Збір та обробку даних здійснено за допомогою табличного редактора Microsoft Excel і статистичного пакету SPSS. Зважаючи на переважно не нормальний розподіл кількісних показників, для перевірки гіпотез застосовано непараметричні критерії. Проведено розрахунок описової статистики (середнє значення, медіана, стандартне відхилення, частки) для всіх шкал SCL-90-R та сумарного бала Холмса-Раге у кожній групі. Для оцінки різниць між групами використано U-критерій Манна-Уїтні (рівень значущості p<0,05). Для аналізу зв’язків між явищами (типами пережитого насильства та показниками психічного стану) обчислено коефіцієнти кореляції Спірмена (ρ); значення p<0,05 вважали статистично значущими.

Результати

Поширеність насильства і рівень стресу

Більшість учасників (178 осіб, 89%) повідомили про пережитий досвід насильства хоча б одного виду. Найпоширенішим типом було психологічне насильство – його ознаки зазначили 88,5% постраждалих. Понад половину респондентів зазнали насильства, пов’язаного із вихованням, (54%) та економічного утиску (45%). Фізичне та сексуальне насильство зустрічалися відносно рідше (у ~20% випадків кожне). Сумарний рівень життєвого стресу за шкалою Холмса-Раге у вибірці становив у середньому 197±75 балів, що відповідає помірному стресовому навантаженню. Найчастіше серед стресогенних життєвих подій за останній рік респонденти відзначали погіршення фінансового становища, зміну місця проживання та умов життя (кожну – 41,7% опитаних), серйозні проблеми зі здоров’ям близьких (37,5%) і зміни в умовах праці (29,2%). Ці фактори вказують на наявність хронічного стресу в житті опитаних, що особливо характерно для воєнного часу. Примітно, що 100% респондентів серед значущих подій назвали святкування традиційних свят (Новий рік, День народження тощо) – ймовірно, через зміну їх емоційного забарвлення після пережитого травматичного досвіду.

Психосоматичні симптоми у постраждалих

Результати опитувальника SCL-90-R вказують на високий рівень психічного напруження та соматичного дискомфорту серед жертв насильства. Середні показники постраждалих значно перевищували нормативні значення за вісьмома з дев’яти основних шкал (окрім фобічної тривожності). Найістотніше перевищення норми відзначено за шкалами депресії (M=1,21 проти 0,68 у нормі) та параноїдних ідей (M=1,13 проти 0,67). Це узгоджується із суб’єктивними скаргами респондентів: дві третини постраждалих страждали на хронічні головні болі (66,7%), майже стільки ж – на постійну втому, млявість і порушення концентрації уваги (62,5%). Також більше, ніж у половини спостерігалися різні тілесні прояви стресу – м’язове напруження, болі в грудях, відчуття загальної слабкості. Поряд із соматичними симптомами респонденти часто повідомляли про емоційні порушення – підвищену дратівливість, тривогу, пригнічений настрій, відчуття провини або страху. Сукупність цих даних свідчить про психоемоційне виснаження осіб із досвідом насильства.

Порівняння із контрольної групою

Для оцінки впливу травматичного досвіду було зіставлено показники 178 постраждалих та 22 учасників без значущого досвіду насильства. Усі міжгрупові відмінності виявилися статистично значущими (p<0,05). Рівень життєвого стресу в експериментальній групі майже утричі перевищував показник контролю (212 проти 78 балів) і відповідав помірному ризику стрес-асоційованих захворювань, тоді як контрольна група знаходилася в зоні низького ризику. За всіма шкалами SCL-90-R жертви насильства набрали достовірно більше балів, ніж непостраждалі (U-тест, p<0,05). Наприклад, середній показник депресії у групі з досвідом насильства перевищував 1,3 бали (при нормі 0,68), тоді як у контрольній групі він був близьким до 0,1. Аналогічні разючі розбіжності зафіксовано і за іншими шкалами опитувальника: постраждалі суттєво перевершували непостраждалих за рівнем тривожності, соматизації, міжособистісної чутливості, обсесивно-компульсивних симптомів, ворожості, параноїдності та психотизму. Таким чином, респонденти з історією багаторазового насильства демонструють значно вищий рівень психосоматичних скарг і психологічного дистресу порівняно з особами без такого досвіду.

Гендерні особливості

Аналіз показав наявність гендерно зумовлених відмінностей як у поширеності різних видів насильства, так і в характері психосоматичної реакції на травму. Жінки в нашій вибірці значно частіше повідомляли про сексуальне насильство (24,6% жінок проти 8,9% чоловіків) та економічне утискання (50% vs 32,1%). Натомість серед чоловіків вищою була частка тих, хто зазнав фізичного насильства (28,6% vs 15,6%) чи пов’язаного із вихованням/навчанням (67,9% vs 53,3%). Психологічне насильство виявилося вкрай поширеним серед обох статей (понад 90% як чоловіків, так і жінок). Серед психосоматичних показників чоловіки демонстрували значно вищі рівні обсесивно-компульсивної симптоматики, параноїдних ідей та психотичних симптомів. Зокрема, у чоловіків з досвідом насильства середній бал за шкалою обсесивності складав 1,50, тоді як у жінок – 1,15 (p=0,026); за шкалою параноїдності – 1,49 проти 1,14 (p=0,014); за шкалою психотизму – 1,03 проти 0,76 (p=0,028). Глобальний індекс тяжкості дистресу (GSI) також був вищим у постраждалих чоловіків (1,25 vs 1,02; p=0,046). Отже, хоча жінки частіше зазнають насилля, чоловіки, що стали жертвами, схильні проявляти тяжчі за характером (параноїдні, обсесивні, дисоціативно-подібні) симптоми у відповідь на травму. Це може вказувати на відмінності у стилях переживання і вираження емоцій між статями: жінки більш схильні до соматизації та афективних розладів, тоді як чоловіки частіше інтерналізують травму у формі когнітивної дезорганізації та недовіри.

Зв’язок насильства з психопатологічними симптомами

Кореляційний аналіз (ρ Спірмена) висвітлив специфічні асоціації між окремими видами пережитого насильства та показниками SCL-90-R у експериментальній групі. Нижче наведено узагальнення виявлених зв’язків (усі наведені кореляції значущі, p<0,05):

Сексуальне насильство: корелює з найбільшою кількістю психологічних показників – значущі позитивні зв’язки виявлено з 10 із 12 оцінок SCL-90-R. Найвищі коефіцієнти ρ відзначені для ворожості (0,32), тривожності (0,26) та глобального індексу тяжкості дистресу GSI (0,26), що вказує на комплексний негативний вплив сексуального насильства на психіку жертви;

Фізичне насильство: статистично значуще пов’язане з 8 із 12 показників SCL-90-R. Помірні позитивні кореляції спостерігаються з параноїдними ідеями (ρ=0,32), загальною кількістю симптомів PST (ρ=0,27) та тривожністю (ρ=0,25). Це свідчить, що пережите фізичне насильство асоціюється з підвищеним дистресом і чисельністю психосоматичних скарг;

Економічне насильство: має виражений зв’язок із соматизацією – тілесними симптомами стресу (ρ=0,37). Також виявлено слабші, але значущі кореляції з депресією, ворожістю та міжособистісною чутливістю (усього 5 із 12 шкал SCL-90-R дали значущий зв’язок). Таким чином, економічний тиск суттєво підвищує ризик психосоматичних розладів, навіть без фізичного ушкодження тіла жертви;

Психологічне насильство:впливає на психічний стан відносно обмежено. Значущу позитивну кореляцію знайдено лише з рівнем ворожості (ρ=0,31): фінансовий гніт супроводжується зростанням агресивності та роздратування. Окрім того, зафіксовано слабкий зворотний зв’язок психологічного насильства з фобічною тривожністю (ρ=-0,15), що можна інтерпретувати як формування у жертв певної «звички» до страху, зниження реактивності на ситуаційні страхітливі стимули;

Насильство, пов’язане з вихованням/навчанням: показало найменший вплив на психопатологічні показники – статистично значущі, хоч і помірні, кореляції простежуються тільки з соматизацією (ρ=0,21) та депресією (ρ=0,16). Відповідно, цей вид травматичного досвіду спричинив найменші психосоматичні зрушення серед досліджуваних.

Найбільш виражені зв’язки з психосоматичними проявами спостерігаються у випадку сексуального та фізичного насильства, які корелюють з більшістю шкал SCL-90-R. Водночас економічне насильство виявилося головним предиктором саме соматичних симптомів. Психологічне та особливо виховне насильство мали менш помітні наслідки, хоча теж не є цілком безпечними для психіки. Отримані дані узгоджуються з результатами інших досліджень, які підкреслюють серйозні довготривалі ефекти сексуального та емоційного насильства на здоров’я людини.

Обговорення

Отримані результати підтверджують, що пережите насильство має суттєві негативні наслідки для психічного та соматичного здоров’я людини. Усі гіпотези дослідження знайшли підтвердження. По-перше, серед осіб із травматичним досвідом відзначається висока поширеність психосоматичних симптомів і скарг, чий рівень значно перевищує показники у людей без такого досвіду. Наші респонденти, які пережили багаторазове насильство, мали високий сумарний бал за шкалою стресу та індекси SCL-90-R, що відповідають клінічно значущому дистресу. Таким чином, хронічний вплив насильства (особливо в умовах воєнного часу, коли він посилюється загальним стресовим фоном) асоціюється зі станом емоційного виснаження та підвищеним ризиком психосоматичних розладів. По-друге, продемонстровано специфічні ефекти різних видів насильства. Найбільш руйнівним у психосоматичному вимірі виявилося сексуальне насильство – його жертви мають найширший спектр психологічних проблем, що підтверджує висновки попередніх досліджень. Також серйозним тригером психопатологічних змін виступає економічне та психологічне насильство: незважаючи на відсутність тілесних ушкоджень, воно спричиняє стійкий соматичний дистрес (соматизацію), що може узгоджуватися з концепцією «прихованої» травми, описаної в літературі. Фізичне насильство очікувано пов’язане з підвищенням тривожності, недовірливості та загальної кількості симптомів – подібні результати отримані в міжнародних дослідженнях, де фізична агресія асоціювалася з розвитком широкого кола психосоматичних скарг у жертв. Натомість психолоічге насильство та насильство у процесі виховання показали слабші кореляції з симптоматикою, що можна пояснити їхньою опосередкованою дією або частковою нормалізацією в суспільстві (люди не завжди усвідомлюють фінансовий контроль чи суворе виховання як насильство). Однак навіть ці менш очевидні форми насильницьких дій продемонстрували специфічний вплив (наприклад, економічний гніт підвищує рівень ворожості в жертви), тому їх не можна ігнорувати при оцінці стану постраждалого.

Важливим результатом є виявлення гендерних відмінностей. Жінки та чоловіки не лише мають різний ризик зазнати певних типів насильства (як показано в нашій вибірці), а й відрізняються характером психологічної реакції на травму. Зокрема, чоловіки-учасники дослідження статистично частіше демонстрували когнітивно-перцептивні розлади (обсесивність, параноїдальність, елементи психотичності), в той час як жінки – більше афективні та психосоматичні симптоми (депресія, тілесні скарги). Ці дані узгоджуються з іншими науковими спостереженнями: у жінок психотравма у стосунках частіше призводить до депресивно-тривожних станів і соматоформних розладів, тоді як чоловіки схильні переживати травму більш «внутрішньо», зокрема через недовіру, нав’язливі думки чи агресивність. Причиною можуть бути гендерні стереотипи та моделі поведінки: жінки зазвичай дозволяють собі показувати вразливість і шукати допомоги, тоді як чоловіки прагнуть придушувати емоції, що, зрештою, проявляється у психосоматичних реакціях. Практичний висновок полягає в тому, що підтримка постраждалих має враховувати стать клієнта: наприклад, чоловікам може більше підходити когнітивно-поведінкова терапія з акцентом на опрацювання підозрілості та контроль над деструктивною поведінкою, тоді як жінкам – емпатична емоційна підтримка, спрямована на проживання травматичних спогадів і пропрацювання тілесних відчуттів.

Наше дослідження має як сильні сторони, так і певні обмеження. До переваг належить комплексний підхід – одночасний аналіз різних форм насильства, широкого спектру психічних симптомів та стресових чинників, що дозволило встановити цілісну картину та нові закономірності (наприклад, зв’язок економічного насильства із соматизацією). Вперше в умовах воєнного стану в Україні отримано кількісні дані про психосоматичні ефекти насильства, які доповнюють світову наукову літературу конкретикою локального соціокультурного контексту. Практична значущість роботи полягає у формуванні рекомендацій для психологів і лікарів, які працюють з травмованими пацієнтами.

До обмежень слід віднести нерепрезентативність вибірки: вона була зручна, із переважанням жінок і осіб, що потенційно більше уваги приділяють своєму психічному здоров’ю. Це могло дещо завищити абсолютні показники симптоматики в дослідженні. Водночас гендерний дисбаланс компенсується значною абсолютною кількістю чоловіків (64) у вибірці порівняно з багатьма попередніми працями, де досліджували переважно жінок. Іншим обмеженням є використання самоописових шкал: респонденти могли не завжди об’єктивно оцінити наявність у себе тих чи інших симптомів або проявів насильства. Оскільки дані збиралися одночасно (крос-секційно), не можна робити висновки про причинно-наслідковий характер виявлених зв’язків – ймовірно, між насильством і психосоматикою існує двобічний вплив, який потребує подальшого вивчення (наприклад, проспективними методами). Попри ці обмеження, результати дослідження є узгодженими та статистично переконливими, а отримані ефекти – достатньо сильними, щоб мати практичне значення.

Перспективи подальших досліджень полягають у розширенні вибірки (залучення різних регіонів, соціальних груп), динамічному спостереженні за станом постраждалих у процесі реабілітації, а також у поглибленому аналізі нейрофізіологічних механізмів психосоматичної конверсії. Це дозволить краще зрозуміти біопсихосоціальні наслідки насильства та оптимізувати систему медико-психологічної допомоги

Висновки

1. Насильство і психосоматика.Підтверджено наявність системного взаємозв’язку між пережитим насильством та психічним/фізичним здоров’ям. Особи з історією багаторазового насильства демонструють значно вищий рівень психологічного дистресу і соматичних симптомів (за SCL-90-R) та підвищене стресове навантаження (за шкалою Холмса-Раге), порівняно з тими, хто не зазнавав насилля.

2. Специфіка різних видів насильства. Вплив насильства на психосоматичний стан залежить від його виду. Економічне насильство має найтісніший зв’язок із соматизацією – жертви економічного аб’юзу схильні соматично «відреаговувати» травму. Сексуальне і фізичне насильство асоціюються з широким спектром психопатологічних симптомів (підвищена тривожність, депресивність, ворожість, нав’язливі та параноїдні ідеї тощо). Психологічне насильство зумовлює насамперед зростання рівня ворожості у жертви. Насильство, пов’язане з вихованням, має найменш виражений психосоматичний ефект, хоча пов’язане з окремими негативними проявами (депресія, психосоматичні скарги).

3. Порівняння груп. Усі показники психічного і соматичного здоров’я достовірно гірші в групі постраждалих від насилля, ніж у контрольній групі. Група з досвідом ≥2 видів насильства (експериментальна) за результатами U-тесту Манна-Уїтні показує значно вищі середні бали за шкалами SCL-90-R та сумарним рівнем стресу, ніж група без травматичного досвіду. Це підтверджує негативний кумулятивний ефект насильства на здоров’я і відповідає гіпотезі про суттєве підвищення ризику психосоматичних розладів у жертв.

4. Гендерні відмінності. Жінки значно частіше зазнають сексуального та економічного насилля, тоді як чоловіки – фізичного та пов’язаного з навчанням/вихованням. Жіночі жертви більш схильні до депресивних і соматоформних проявів, у той час як чоловіки на травму відповідають вираженими обсесивно-параноїдними симптомами. Це вказує на необхідність гендерно-чутливих підходів у реабілітації: психологічна допомога має враховувати різні моделі реагування у чоловіків і жінок

Практичні рекомендації

На основі проведеного дослідження розроблено низку рекомендацій для удосконалення системи виявлення і підтримки осіб, які пережили насильство:

1. Скринінг на насилля при першому зверненні. Медичним і психологічним фахівцям доцільно запровадити рутинне опитування пацієнтів щодо досвіду різних видів насильства (фізичного, сексуального, психологічного, економічного, у дитинстві). Рекомендується використовувати короткі стандартизовані опитувальники або чек-лісти, аналогічні застосованим у цьому дослідженні. Особливу увагу слід звертати на непрямі ознаки пережитого насилля – соматичні скарги (біль, розлади сну, втомлюваність), підвищену тривожність, депресивні симптоми, які можуть бути «тілесними маркерами» прихованої травматизації.

2. Психологічна діагностика з фокусом на психосоматику. До стандартного психодіагностичного обстеження жертв насилля варто включати опитувальник SCL-90-R (або його скорочені версії) для оцінки рівня психологічного дистресу та психосоматичних проявів. Найбільш інформативними є шкали соматизації, депресії і тривожності (чутливі до більшості форм насилля), а також обсесивно-компульсивна, параноїдальна і психотична шкали (особливо актуальні для чоловіків). Рекомендується ретельно збирати інформацію про характер соматичних скарг – звертати увагу на симптоми з боку серцево-судинної, нервової та опорно-рухової системи як можливі наслідки психологічної травми.

3. Гендерно-чутливий підхід у терапії. Зважаючи на виявлені гендерні відмінності, психологічна допомога має адаптуватися під потреби клієнта з урахуванням його статі. Чоловіки, як показало дослідження, рідше відкрито говорять про емоції, натомість виявляють недовіру, підозрілість, нав’язливі думки; тому їм більше підходять раціонально-орієнтовані методи – когнітивно-поведінкова терапія, структурована психоедукація щодо наслідків травми, навчання навичкам емоційної саморегуляції. Жінки ж часто потребують пропрацювання виражених емоційних і тілесних переживань; для них доцільно застосовувати травма-фокусовану терапію(наприклад, метод десенсибілізації та переробки рухом очей, сенсорно-моторну психотерапію), тілесно-орієнтовані техніки (дихальні практики, релаксацію, арт-терапію) з акцентом на відновлення відчуття безпеки і довіри.

4. Корекція наслідків хронічного стресу. У програму допомоги постраждалим слід обов’язково включати заходи зі зниження рівня стресу. Рекомендуються регулярні релаксаційні практики(м’язова релаксація, майндфулнес-медитації, дихальні вправи), фізична активність, які зменшують психофізіологічне напруження. Також необхідно навчати клієнтів навичкам стрес-менеджменту та проводити психоедукацію щодо зв’язку між хронічним стресом, травмою та соматичними симптомами. Це допоможе запобігти розвитку тяжких психосоматичних розладів навіть у разі, якщо насильство триває або повторюється.

5. Забезпечення безпечного середовища. Під час роботи з постраждалими спеціаліст повинен оцінити, чи продовжується насильство в житті клієнта на цей момент, чи має він контакт з агресором. За потреби варто налагоджувати взаємодію з правоохоронними органами та соціальними службами, направляти клієнта до кризових центрів або притулків. Пацієнтам слід надавати інформацію про юридичні механізми захисту і доступні ресурси – гарячі лінії, групи підтримки, громадські організації, що допомагають жертвам насильства.

6. Виявлення прихованих форм насилля. Медичним працівникам і психологам слід бути уважними до менш очевидних проявів насильства. Економічне насильствота насильство у дитинстві часто залишаються поза увагою, хоча призводять до реальних психосоматичних наслідків (зростання ворожості, депресивність тощо). Тому при збиранні анамнезу важливо ставити навідні запитання про фінансовий контроль, психологічні приниження в сім’ї, булінг та інші подібні ситуації. Необхідно підвищувати обізнаність клієнтів про те, що такі дії є насиллям і потребують опрацювання. Рекомендовано також проводити навчання медичного персоналу навичкам розпізнавання психосоматичних маркерів прихованого насильства (особливо економічного, психологічного та виховного).

7. Терапія психосоматичних розладів. У випадках, коли у постраждалого домінують стійкі тілесні симптоми (наприклад, хронічний біль без достатніх медичних причин, порушення сну, втома, психогенні розлади харчування), оптимально застосовувати міждисциплінарний підхід. Спільна робота психолога, лікаря (сімейного або психіатра) та інших фахівців допоможе виключити соматичну патологію та одночасно надати цілісне лікування. Рекомендується використовувати методи, спрямовані безпосередньо на роботу з тілесними проявами стресу: тілесно-орієнтовану терапію, біофідбек, фізіотерапію; за необхідності – медикаментозну підтримку (симптоматичні препарати від безсоння, тривоги, больового синдрому) у комбінації з психотерапією.

8. Тривалість і моніторинг допомоги. При вираженому або багатофакторному досвіді насильства жертви потребують довготривалої підтримки. Рекомендується планувати курс психотерапії не менше 3-6 місяців, щоб опрацювати глибокі психологічні наслідки травми. Стан пацієнта слід відстежувати у динаміці: проводити повторне тестування (наприклад, за SCL-90-R) кожні 2-3 місяці для оцінки змін симптоматики та ефективності втручань, з можливістю коригування терапевтичного плану.

У цілому, допомога постраждалим від насильства має бути комплексною, інтегративною та гендерно чутливою. Обов’язковим компонентом реабілітації повинна стати робота з тілесними симптомами, які є важливим індикатором пережитої травми. Реалізація зазначених рекомендацій сприятиме більш ранньому виявленню жертв насилля у загальномедичній практиці, їх направленню до потрібних спеціалістів та наданню ефективної психологічної допомоги, що в перспективі покращить якість життя постраждалих і зменшить ризик хронізації психосоматичних розладів.